Під утисками диво-міста,
У серці палкому носив
Любов Нового егоїста.
Тут благодать з небес зійшла –
Одвічний лід враз розтопився.
Цвітінням трав Вона прийшла –
Він чистою росою вмився.
Гарніша весни, стан чудесний,
В очах відблискує кришталь.
Кохала дім свій безадресний.
Його ж скорила вічна сталь.
Утілившись в малого хлопця,
Він день і ніч чекав Її,
Втонув очима у віконці,
Поринув в світ ілюзії.
У такт з дощем лилися сльози.
Душа від трепету німа.
Листки торкалися об ноги.
У горлі стиснулись слова.
Не витримавши парадоксу
Любові, що малює гру,
Піддався звичному рефлексу:
Згасив палаючу іскру.
© Olga Kozhokar
