завдавай більше forte, crescendo!!!
і пускай, відпускай мене вниз,
і спали все дощенту!
не ґвалтуй мені слух,
досить вже прикидатись маестро!
і не грай мені, ні,
я стомилась,
це фальш і бездарність моменту!
ти лиш тінню блукаєш, примарою ходиш по п*ятам,
ти лиш тілом живий, а душею – давно уже в склепі...
ти де сірість та дощ,
ти де темно та пусто,
оповите дурманом розпусти.
а мені б лиш повітря ковток, сонце вранішнє
й теплий дурман нелогічного світу,
мені б лише з вітром втекти,
полетіти та канути з ним у майбутнє,
де прощення вже є, де свобода і воля далека.
поміж тіней блукаю, гублюсь і згораю,
не літаю вже я, і не мрію й не знаю…
