Ти в білім платті,росами умита.
В очах вже не горить палкий вогонь.
Душа твоя ущент давно розбита.
Ти-пташка,що потрапила в полон.
Волосся розстелила серед квітів,
Зімкнула очі,впала до землі.
Невтримна мить втікаючого літа
Залишиться у серденьку твоїм.
А губи твої,мов маки червоні,
Вуста медові,руки плечі,вид...
Хтось грів би шовкові долоні,
Хтось-спалює коханих Маргарит.
© Тетяна Девда.