І не спасуть шоломи й бронжелети,
тобі ж байдуже що я в обладунках,
і що в озброєнні римовані куплети.
Без промаху ти раниш прямо в серце -
і я прошу у віршах про пощаду,
та рими всі давно уже затерті
в чужих піснях для тебе і баладах...
І я паду на землю, лихоманить,
стікаю я безумними рядками,
і бачу сон як ти мої всі рани
лікуєш ніжними , солодкими губами...
Спочатку жар, потім мороз по шкірі...
Більше нічого вже не пам'ятаю...
Отямившись, в реальність вже не вірю,
тільки твій образ поглядом шукаю...
Від пострілів твоїх очей нема рятунку,
і не спасуть шоломи й бронжелети...
І якщо смерть мені заломить руки,
то саме так хотів би я померти.
1 квітня 2014
Dreamer ©
