Покотилося відлуння по землі.
Розійшлися хмари, наче долі.
Заховалися і зникли десь в імлі.
Ніжним ходом надвечір’я плине,
Рукавом торкаючись води.
Час іде, спливає без упину,
Без легкої, ніжної ходи.
Стомлені і змучені, ми знову,
День минулий в думці проведем.
Вітер заспіває колискову,
Ніби теж прощається із днем.
Сонце покотилося за обрій,
Полягали села спочивати.
Сіре небо запалило зорі
Ніжно так, щоб нас заколисати
Марина Фурса 2004
