Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї. І горів, і я снів, і страждав, І трудився для неї!
(І. Франко)
......................................................
Коли кожна хата край неба стояла,
Заплакані діти від болю стогнали,
А ти, Україно, слізьми обтікала,-
Шевченкові пісні тоді пролунали..
Колись йому образ твій, Нене, наснився:
Так марив тобою, і плакав, терпів!
Боролися разом; і він тобі снився?
А як же, Матусю, тобою горів!..
Та йшли все роками чорняві дощі,
А люди прислухатись мали бажання,
Які ж ті слова були голосні!
З натхненням, надією і сподіванням,
Що прийде в оселю щаслива весна,
Так скоро і воля співатиме поруч,
Але забарилась в дорозі вона.
Звернула раптово, нещасна, ліворуч..
О так! Вона чула Тараса вірші,
Вони поселялись у серце з любов’ю,
Та тільки кололи у спину ножі,
І знов, бідолаха, вмивалася кров’ю..
Молитвенні строки борця забриніли:
«Учітесь, читайте, свого не цурайтесь..»
Та так ті слова у думках заболіли,
В сльозах,.. а з боків тільки чуть: «Прогинайтесь!»
А образ той вічний в душі, Україно,
Ти ще й до сьогодні його зберегла!
Вставала могутня з колін Батьківщина
І славу Шевченка по світу несла!
Сьогодні я вільна...- А сльози, страждання!...
Горить і столиця моя у вогні.
І тихо кричить у печалі зізнання:
Ми знову залежні, далекі, чужі...
Січень 2014.
Виктория Френдли, 16 лет.
