Сиділи ми удвох на сонячному березі.
Дивився ти удалечінь і був вже втомлений
Красою зарева, що очі нам туманило.
Нам було дуже добре разом там.
І ми мовчали. Вода під сонцем мліла,
Як мліє дівчина від взорів юнака.
Та я тих поглядів, на жаль, від тебе не приймала.
Я відчувала це, і все мені навкруг здавалось
зів ялим, мертвим, висохлим, холодним,
І в серце щось тяжке і темне кралось,
та я мовчала, бо ти був мовчазним.
Твоя суха холодність щось в мені вбивала,
А сонце ще ясніш світило в очі нам,
І жалісна сльоза майнула мимоволі,
Ти не побачив це, і щось смішне сказав..
Те сонце пеклом обернулось на хвилинку,
Вбиваючи безжалісно сю землю.
Диявольські жарини світла падали в траву,
Висмоктуючи із життя останні краплі.
Ти дуже схожий на те сонце в небі,
Такий ж прекрасний і осліплюючий очі.
Але для мене, як і для води, ти - смерть болюча,
Твоя холодність - пекло смертоносне для душі.
Та я чекатиму, як і земля чекає в засуху
Повернення води із пекла - сильного дощу.
Обличчя, що очима скаже:"Я тебе люблю!"
І візьме за руку, і поцілує, і серце віддаси своє..
Л.Т.
