Що ти про мене ві́даєш? Зеро́.
Ця тиша є гробницею для тебе,
Мої архіпелаги проти неба,
Думок моїх незвідане письмо.
Оці завали тро́щеного скла
В моїх бажаннях осягнути Бога.
Що ти про мене знаєш? Та нічого,
Крім ві́ршів, званих пробою пера.
Що є для тебе болі не твої?
Одна сльоза покотиться додолу.
Навік уже заховані в оскому
Всі решту сльози, втоплені в мені.
Чи бачиш, як відбилися роки́?
Життєві бурі, гірше від патронів,
Мов стадом уже вимерлих бізонів,
Лишили зморшки – втоптані стежки.
Та й що ти можеш знати? Глибина
Моєї долі не для всіх доступна.
Я відчиняю тим, хто в душу стукав,
А для чужих я – надто кам’яна.
17.11.2014 р.
Альбіна Смолянська. Поезія для душі
