На третьому, десь, поверсі "життя"
Сидить самотньо вбога Мати
Чекає шматка хліба від дитя.
І котятЬся ті сльози прямо в душу,
Старенька хустка гріє сивину.
Ночами сняться рідні груші
Й така ж старенька яблунька в саду...
Ночами мариться лелека,
Що на даху гніздечко звив колись
Тепер та "мрія" так далеко
Тепер і їй як птаху тому в вись...
Зосталась хата пусткою без неї,
І без молитв в куточку образи,
Все думала, що рідне, святе - "Нене"
Звучатиме для неї так завжди.
В фартух старенький, мовби, на господі,
Збирає усі сльози, як думки.
Чи то така тенденція, сучасна мода,
Що рідним дітям не потрібні їх батьки?
І душить те життя її щоденно,
На третьому десь поверсі "життя"
І розуміє Мати, що на старість
Своїм же дітям стала, мов, чужа...
© Яна Мельник
